Море поблискує злою блакиттю, водяний пил б'є його білим крилом. Вигнулось, знялось крило вгору і, пронизане сонцем, упало. А за ним летить друге і третє. Здається, що незнайомі блакитні птахи налетіли раптом на море і б'ються завзято грудьми, піднявши вгору білі широкі крила... Вітер заганяє дихання назад у груди. Взяв дерева за чуба і гне до землі. Все зігнулось на острові-кораблі, що несеться по морю на чорних вітрилах (За М. Коцюбинським).